Червоний мак як символ

Квітка маку в українські традиції

        В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. В останніх з перелічених значень квітка часто згадується в українських народних піснях та думах, особливо козацької доби: «Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке –  як мак процвітає...». У відомій пісні «Ой, ти, Морозенку, славний козаче», мак згадується поруч зі смертю козака: «…Обступили Морозенка турецькії війська. По тім боці запорожці покопали шанці; Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – Ой, уже наш Морозенко у неволю попався…». Образ маку нерідко символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну.

        З народної творчості мак як символ пов'язаний із війною та військом перейшов у художню літературу. В Івана Франка:  «Гей, Січ іде, красен мак цвіте! Кому прикре наше діло, Нам воно святе». Легенду про мак обробив Михайло Стельмах у творі «У долині мак цвіте»: «…Ординці воїна скришили, на землю впало тіло біле і, наче зерно, проросло, а влітку маком зацвіло…». Одна з героїнь присвяченого Другій світовій війні роману Олеся Гончара «Прапороносці» гине в долині червоних маків.

Мак як символ пам'яті у світі

        Появу цього символа пов'язують з віршам двох людей: канадського військового лікаря Джона МакКрея та працівниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл. Перший під враженням боїв у Бельгії у 1915 р. написав твір «На полях Фландрії», що починався словами: «На полях Фландрії розквітли маки/Між хрестами ряд за рядом». Друга 1918 р. написала вірша «Ми збережемо віру», в якому обіцяла носити червоний мак в пам’ять про загиблих. Саме Мойні Майкл в листопаді того ж року причепила червоний шовковий мак на пальто. У 1920 р. Національний Американський легіон прийняв маки в якості офіційного символу, а у 1921 р. червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону. В Польщі червоні маки є символом перемоги 11-18 травня 1944 р. Другого корпусу ген. Андерса в боях за гору Монте-Кассіно в Італії. Приспів до популярної військової пісні того часу починається словами «Червоні маки на Монте-Кассіно/Замість роси пили польську кров».

Мак як символ пам'яті в Україні

Червоний мак як символ пам’яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році. Дизайн українського червоного маку розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни та гасло. Минулорічним було «Ніколи знову».

Цього року за нагоди 70-тої річниці перемоги над нацизмом ми пропонуємо нове гасло: «Пам'ятаємо. Перемагаємо». Ми пам'ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Ми пам'ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об'єднані нації. Ми пам'ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам'ять робить нас сильнішими. Вона — запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.

Прапор української держави – синьо-жовте полотнище – символ суверенності України. 24 серпня 1991 року, в день проголошення Акту незалежності України, його було піднято над будинком Верховної Ради. 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову “Про затвердження Державним Прапором України національного прапора”. Він визначається чинною Конституцією України (прийнята 28 червня 1996 року) як “стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів” (Стаття 20, розділ І). Співвідношення ширини прапора до його довжини становить 2:3. На вшанування багатовікової історії української державності, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги до державних символів встановлено офіційне державне свято – День Державного Прапора України, який з 2004 року відзначається щорічно 23 серпня. У 2008 році вперше відбулася урочиста церемонія підняття Державного Прапора України на Майдані Незалежності. Протягом останніх двох років на чолі з Президентом України Віктором Ющенком успішно втілюється в життя загальнонаціональний проект “Український прапор у кожну родину”.
Але не всі знають, що наш прапор, як і герб, має дуже давнє походження, а жовті й сині (блакитні) кольори супроводжують всю історію українського народу з найдавніших часів.
Українська національна традиція символічного відображення світу формувалась на протязі багатьох тисячоліть. В пам’яті народу сполучення природних жовтого і синього (блакитного) кольорів закріпилося ще з часів поклоніння сонцю і небу. Ці кольори відносилися до духовних складників, відображаючи віру наших пращурів. Так, у “Велесовій книзі” ІХ ст. читаємо: “Дажбог на струзі своєму був у сварзі премудрий, яка синя”. Аналогічне підтвердження знаходимо і на княжих знаках. Наприклад, на кістяній пластинці, яка належала Святославу Хороброму, з одного боку вирізьблені символи сонця і неба, з іншого – символ володіння (землі, князівства, країни) – Ворота. Після прийняття християнства символіка жовто-блакитного кольору наповнилася новим релігійним змістом. Так, жовтий колір став символізувати сонце, Творця, Бога-сина, божественність, торжество віри і асоціюється з німбом Христа. Блакитний вважається кольором Христа. Синій символізує небо, божественну мудрість, безконечність, синій – колір Цариці Небесної Діви Марії. Звернувшись до наших давніх літописів, бачимо, що образ Покрови Пресвятої Богородиці став глибоко шанований в Русі-Україні з часів Володимира Великого. Прийнявши християнську віру, Володимир збудував у Києві Десятинну церкву Пресвятої Богородиці, відобразив її символ в своєму княжому знаку, заповівши її образ як оберіг для держави і наступних поколінь.

Про походження і значення тризуба, як символу державної влади, церковної чи військової емблеми українців існують різні теорії, але жодна не дає задовільного пояснення. Найстаріші археологічні знахідки тризубів на українській території сягають 1 століття.

Класичний Тризуб є державним і національним гербом України. Різновиди Тризуба (трикутні корони, тризубчасті вежі, потроєні знаки, трилисники, тощо) збереглись в національних гербах усіх нащадків причорноморських аріїв, що розселилися у Європі та Азії.

На території України знайдено наскельні малюнки із зображенням тризуба, датовані IV-III тис. до н.е. За доби Трипільської культури бачимо його у вигляді рельєфних наліпів та в зображеннях трипалого божества на керамічних горщиках. Тризуб був відомий в Ольвії, Боспорському царстві, Урарту, Ірані, Індії, його зображення використовували представники крито-мінойської культури (III-II тис до н.е.), гети (III-I тис. до н.е.), сармати, царські скіфи, руські князі.

Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов або Вогонь, Воду і Життя або Янь, Інь і Ці, однак, не як початковий процес породження третьої сили двома первинними, а вже як другу стадію цього процесу, тобто як дію трьох рівноправних сил, що виходять з єдиного спільного для всіх джерел – Абсолюту (Вакууму, Дао).

Державний Гімн символізує прагнення до єдності

У Національній опері України за участю віце-прем’єр-міністра — міністра культури В’ячеслава Кириленка відбулися урочистості до 200-річчя з дня народження автора музики Державного Гімну Михайла Вербицького.

В’ячеслав Кириленко зачитав звернення Президента Петра Порошенка з нагоди двох взаємопов’язаних пам’ятних дат: ювілею композитора й першого публічного виконання «Ще не вмерла Україна». «Державний Гімн України і сьогодні лунає від західних до східних рубежів нашої держави, разом із молитвою за оборонців Вітчизни, даючи їм підтримку у звитязі з агресором. Нині наш гімн можна почути не лише в українських містах і селах. Він став упізнаваним, своєрідним символом свободи. Це справжній духовний фундамент сучасного українства», — йдеться у вітанні.

В’ячеслав Кириленко підкреслив, що авторами Державного Гімну України символічним чином стали Михайло Вербицький, греко-католик, уродженець Західної України, та Павло Чубинський — православний із Наддніпрянщини, що свідчило про прагнення українців до єдності ще в ті далекі часи.

«Ще не вмерла Україна» співали покоління українських патріотів, які боролися за незалежність під час визвольної боротьби 1917—1921 років, воїни УПА, дисиденти радянських таборів. «В останні рік-півтора він став справді народною піснею», — цитує слова В’ячеслава Кириленка прес-служба віце-прем’єра.

Під час концертної програми прозвучали релігійні твори Михайла Вербицького «Отче наш», «Ангел вопіяше», «Не чужого ми бажаєм», «Милість миру», «Хваліте Господа» та музика, написана до театральних вистав. Виконували їх Національний академічний оркестр народних інструментів України, Національна заслужена академічна капела України «Думка», Муніципальна академічна чоловіча хорова капела імені Ревуцького, Академічний камерний хор «Київ».

До слова, ЮНЕСКО внесла 200-річчя Михайла Вербицького до календаря пам’ятних дат, які світ відзначає нинішнього року.